Монография посвящена лексико-семантическому, структурному и этимологическому анализу личных собственных имен исконно славянского (в основном праславянского) происхождения, функционировавших в быту украинцев XIV – XVII вв. и сохранившихся еще с тех времен в составе современных украинских фамнлнй. В работе выясняется вопрос масштаба и частотности употребления славянских автохтонных личных собственных имен. Затрагиваются также нерешенные и дискуссионные антропонимические вопросы теоретического и терминологического характера, важные для общего развития антропонимики как научпой дисциплины.
Для исследователей – фнлологов, зтнографов, историков, преподавателей и студентов.
Вступ
Проблематика дослідження слов’янських автохтонних особових власних імен в українській антропонімії ХІV – ХVІІ ст.
Загальний огляд літератури по досліджуваному предмету
Поняття і термін «слов’янське автохтонне ім’я»
Функціональні особливості слов’янських автохтонних особових власних імен у зв’язку з народною адаптацією імен церковно-християнських. Питання хронологічних рамок їх побутування в українській антропонімії досліджуваного періоду
Класифікаційні різновиди слов’янських автохтонних особових власних імен у їх функціональних виявах в українській антропонімії ХІV – ХVІІ ст.
Слов’янські автохтонні особові імена-композити
Відкомпозитні слов’янські автохтонні імена
Слов’янські автохтонні імена відапелятивного походження
Висновки
Умовні скорочення
Список скорочень використаних джерел
Список літератури
Покажчик досліджених у монографії слов’янських автохтонних імен та імен-прізвиськ в українській антропонімії XIV – XVII ст.
| Про книгу | |
| Видавництво, місто | Наукова думка, К. |
| Рік видання | 1988 |
| Кількість сторінок | 171 |
| Обкладинка | тверд |
-
1.199грн.
Схожі товари
Гетьманщина першої половини 18 ст.
Показано боротьбу за козацьку державність після трагічної для українського народу Полтавської битви, яку уособлювали два гетьмани — Пилип Орлик та Іван Скоропадський. Здійснено структурно-функціональний аналіз політики російського уряду щодо України першої чверті XVIII ст. Застосовано нові підходи до оцінки історичних діячів, подій та явищ цього періоду.Для студентів історичних факультетів і викладачів вищих навчальних закладів.ЗмістВступРозділ І. ПЕРШІ КРОКИ ЦАРИЗМУ НА ШЛЯХУ ОБМЕЖЕННЯ ГЕТЬМАНСЬКОЇ ВЛАДИ (1708—1710 роки)Розділ II. ГЕТЬМАН НА ВИГНАННІ ПИЛИП ОРЛИК ТА ЙОГО БОРОТЬБА ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ГЕТЬМАНЩИНИ (1710—1714)1. Обрання Пилипа Орлика гетьманом України. Конституція 5 квітня 1710 року2. Похід Пилипа Орлика в Україну 1711 року. Боротьба за визволення Гетьманщини3. Російсько-турецька війна 1711 року. Пругський мир і Україна.4. Російсько-турецькі взаємовідносини і проблема відновлення Гетьманщини під булавою ОрликаРозділ III. ГЕТЬМАНЩИНА ПІД ВЛАДОЮ СКОРОПАДСЬКОГО1. Гетьман і старшина: керування країною2. Соціальна політика гетьманату.3. Суд і судочинство4. Фінанси і грошовий обіг5. Військо ГетьманщиниРозділ IV. ПОЛІТИКА ЦАРИЗМУ ЩОДО ГЕТЬМАНЩИНИ1. Посилення наступу царизму на державно-політичні інститути Гетьманщини2. Народне господарство. Економічна політика царизму щодо Гетьманщини.3. Наступ на культуру4. Дальший наступ царизму на автономію Гетьманщини. Малоросійська колегіяПіслямоваДжерела і література..
Генерал-губернаторства в Україні: 19 - початок 20 століття
У монографії розглядається історія генерал-губернаторств, заснованих в українських губерніях Російської імперії – Малоросійського (1802–1856), Новоросійського та Бессарабського (1822–1874) і Київського (1832–1914). Простежується, як за однакової форми врядування з тотожними функціями, з децентралізацією й концентрацією владних повноважень генерал-губернаторів здійснювалося управління набутими територіями. З’ясовуються методи й засоби інтеграції у складі імперії історичних регіонів з геополітичними, етносоціальними та господарськими відмінностями. Розглядаються шляхи усунення локальних особливостей у законодавстві, управлінні, соціальних структурах, формах землеволодіння, темпи модернізації і, як наслідок, асиміляції та акультурації місцевого населення.Зміст:ВступДжерельна база та історіографіяГенерал-губернаторства Російської імперіїМалоросійське генерал-губернаторство (1802–1856). Інтеграція Лівобережної та Слобідської УкраїниПерші малоросійські генерал-губернаториОсновні напрями діяльності М. Г. РєпнінаЧернігівський, полтавський та харківський генерал-губернатор напередодні скасування посадиОсобливості генерал-губернаторської канцеляріїНоворосійське та Бессарабське генерал-губернаторство (1822–1874). Колонізаційні заходи імперіїСтановлення генерал-губернаторства на півдніПолітика «освоєння» та зросійщення: М. С. ВоронцовГенерал-губернатори напередодні та під час Великих реформСтруктура та склад канцелярії генерал-губернатораКиївське генерал-губернаторство (1832–1914). «Відвойовування» імперією Правобережної УкраїниПередісторія та завдання генерал-губернаторстваПосилення інтеграції: Д. Г. Бібіков, І. І. Васильчиков, М. М. АнненковЗаходи генерал-губернаторів після Січневого повстанняГенерал-губернаторство у кризовий період імперіїКанцелярія: структура, функції, архівВисновкиГенерал-губернаторства – імперський вимір УкраїниДодаткиСинхронна таблиця управління генерал-губернаторівДовідкова таблиця сучасної архівно-діловодної структури фонду Канцелярії новоросійського і бессарабського генерал-губернатораДовідкова таблиця сучасної структури фонду Канцелярії київського, подільського і волинського генерал-губернатораСписок скороченьСписок ілюстраційІменний покажчикІлюстраціїЧергова монографія Валентини Шандри продовжує, за словами самої авторки, «незвичний» в українській історіографії шлях: вивчення історії України через дослідження владних інституцій Російської імперії. Книжка є фактично узагальненням попередніх розвідок дослідниці й охоплює період від створення 1802 року Малоросійського генерал-губернаторства до 1914 року – припинення діяльности канцелярії київського, подільського та волинського генерал-губернаторства.Авторка в ретельному першоджерельному дослідженні не заперечує і не переглядає фундаментальних засновків національного наративу, але демонструє прагнення до неоднобічного висвітлення своєї теми. Чи не вперше в сучасній українській історіографії показано постаті найважливіших генерал-губернаторів і вміщено цінний додаток до книжки – синхронну таблицю генерал-губернаторів і довідкову таблицю сучасної структури фондів Канцелярії новоросійського, бесарабського та київського, подільського і волинського генерал-губернаторств.У висновках «Генерал-губернаторства – імперський вимір України» Валентина Шандра зазначає, що ця форма влади запроваджувалася на період військово-політичної інкорпорації територій та їх підпорядкування імперії, була «засобом нівеляції і асиміляції строкатого етносоціяльного конгломерату імперського простору». Створення генерал-губернаторств авторка вважає «своєрідним продовженням компромісу династії з місцевою знаттю», а їх скасування – свідченням зменшення дистанції між центром і периферією, «лакмусовим папірцем еволюціонування Російської імперії від багатоетнічної до унітарної».Звісно, в контексті нинішньої популярности імперіологічних досліджень варто замислитися, наскільки обґрунтовано проєктувати сучасні політичні кордони України на XIX століття? І чи аналіз системи управління навіть виокремлених у такий спосіб теренів можливий без серйозного розгляду загальної структури управління та образу влади цілої Російської імперії? Адже політика імперії на різних її окраїнах і в центрі була тісно пов’язана; невипадковими є і постійні переміщення найвищих посадовців з одних земель на інші (надзвичайно перспективна тема – порівняння діяльности, наприклад, Дондукова-Корсакова в Україні, на Дону й на Кавказі). Книжка Валентини Шандри лише побіжно торкається цих та інших теоретичних проблем, але це не зменшує вагомости запропонованої спроби першоджерельної систематизації історії генерал-губернаторств в Україні...