У монографії розглядається історія генерал-губернаторств, заснованих в українських губерніях Російської імперії – Малоросійського (1802–1856), Новоросійського та Бессарабського (1822–1874) і Київського (1832–1914). Простежується, як за однакової форми врядування з тотожними функціями, з децентралізацією й концентрацією владних повноважень генерал-губернаторів здійснювалося управління набутими територіями. З’ясовуються методи й засоби інтеграції у складі імперії історичних регіонів з геополітичними, етносоціальними та господарськими відмінностями. Розглядаються шляхи усунення локальних особливостей у законодавстві, управлінні, соціальних структурах, формах землеволодіння, темпи модернізації і, як наслідок, асиміляції та акультурації місцевого населення.

Зміст:
Вступ

Джерельна база та історіографія

Генерал-губернаторства Російської імперії

Малоросійське генерал-губернаторство (1802–1856). Інтеграція Лівобережної та Слобідської України
Перші малоросійські генерал-губернатори
Основні напрями діяльності М. Г. Рєпніна
Чернігівський, полтавський та харківський генерал-губернатор напередодні скасування посади
Особливості генерал-губернаторської канцелярії

Новоросійське та Бессарабське генерал-губернаторство (1822–1874). Колонізаційні заходи імперії
Становлення генерал-губернаторства на півдні
Політика «освоєння» та зросійщення: М. С. Воронцов
Генерал-губернатори напередодні та під час Великих реформ
Структура та склад канцелярії генерал-губернатора

Київське генерал-губернаторство (1832–1914). «Відвойовування» імперією Правобережної України
Передісторія та завдання генерал-губернаторства
Посилення інтеграції: Д. Г. Бібіков, І. І. Васильчиков, М. М. Анненков
Заходи генерал-губернаторів після Січневого повстання
Генерал-губернаторство у кризовий період імперії
Канцелярія: структура, функції, архів

Висновки
Генерал-губернаторства – імперський вимір України

Додатки
Синхронна таблиця управління генерал-губернаторів
Довідкова таблиця сучасної архівно-діловодної структури фонду Канцелярії новоросійського і бессарабського генерал-губернатора
Довідкова таблиця сучасної структури фонду Канцелярії київського, подільського і волинського генерал-губернатора

Список скорочень
Список ілюстрацій
Іменний покажчик
Ілюстрації

Чергова монографія Валентини Шандри продовжує, за словами самої авторки, «незвичний» в українській історіографії шлях: вивчення історії України через дослідження владних інституцій Російської імперії. Книжка є фактично узагальненням попередніх розвідок дослідниці й охоплює період від створення 1802 року Малоросійського генерал-губернаторства до 1914 року – припинення діяльности канцелярії київського, подільського та волинського генерал-губернаторства.
Авторка в ретельному першоджерельному дослідженні не заперечує і не переглядає фундаментальних засновків національного наративу, але демонструє прагнення до неоднобічного висвітлення своєї теми. Чи не вперше в сучасній українській історіографії показано постаті найважливіших генерал-губернаторів і вміщено цінний додаток до книжки – синхронну таблицю генерал-губернаторів і довідкову таблицю сучасної структури фондів Канцелярії новоросійського, бесарабського та київського, подільського і волинського генерал-губернаторств.
У висновках «Генерал-губернаторства – імперський вимір України» Валентина Шандра зазначає, що ця форма влади запроваджувалася на період військово-політичної інкорпорації територій та їх підпорядкування імперії, була «засобом нівеляції і асиміляції строкатого етносоціяльного конгломерату імперського простору». Створення генерал-губернаторств авторка вважає «своєрідним продовженням компромісу династії з місцевою знаттю», а їх скасування – свідченням зменшення дистанції між центром і периферією, «лакмусовим папірцем еволюціонування Російської імперії від багатоетнічної до унітарної».
Звісно, в контексті нинішньої популярности імперіологічних досліджень варто замислитися, наскільки обґрунтовано проєктувати сучасні політичні кордони України на XIX століття? І чи аналіз системи управління навіть виокремлених у такий спосіб теренів можливий без серйозного розгляду загальної структури управління та образу влади цілої Російської імперії? Адже політика імперії на різних її окраїнах і в центрі була тісно пов’язана; невипадковими є і постійні переміщення найвищих посадовців з одних земель на інші (надзвичайно перспективна тема – порівняння діяльности, наприклад, Дондукова-Корсакова в Україні, на Дону й на Кавказі). Книжка Валентини Шандри лише побіжно торкається цих та інших теоретичних проблем, але це не зменшує вагомости запропонованої спроби першоджерельної систематизації історії генерал-губернаторств в Україні.