Репринт видання 1913р.
Михайлу Грушевському (1866-1934) безумовно належить перше місце в ієрархії українських істориків- в сучасній Україні він один із самих популярних. За допомогою фотографій пам'яток писемності та мистецтва, портретів історичних діячів та визначних місць читач знайомиться з особливостями старого побуту і художньою творчістю різних епох.
Зміст :
Перша частина. До заснування Київської держави.
Частина друга. Життя державне.
Частина третя. Доба литовсько-польська.
Частина четверта. Доба козацька.
Частина п"ята. Упадок козаччини і українського життя.
Частина шоста. Українське відродження.
| Про книгу | |
| Видавництво, місто | К. |
| Рік видання | 1990 |
| Кількість сторінок | 525 |
| Обкладинка | тверд |
-
809грн.
Схожі товари
Письменные памятники истории Древней Руси. Летописи. Повести. Хождения. Поучения. Жития. Послания. Аннотированный каталог-справочник.
Справочное издание, подготовленное сотрудниками Института российской истории Российской Академии наук, раскрывает содержание 273 письменных памятников X–XIII вв. В аннотации к каждому памятнику приводится полная информация о состоянии его изучения. Уникальный справочник ориентирован не только на специалистов, но и на широкий круг любителей истории...
Древнерусское наследие и историч. судьбы восточных славян
История нашей Родины – закономерный, уходящий корнями в глубь веков процесс, в котором Древняя Русь выступила в качестве преемницы предшествующих и заняла ведущее место среди современных ей государственных образований на территории СССР.Собственно Русь стала территориально, экономически, политически и этнически преобладающим ядром обширного Древнерусского (со столицей в Киеве) государства, объединившего в IX–XI вв. земли европейской части нашей страны. В рамках этого государства делали первые шаги в своём общественно-политическом развитии также более двадцати неславянских народов Прибалтики, Севера, Поволжья, Северного Кавказа, Причерноморья.Древняя Русь стала исторической колыбелью трёх братских народов – великорусского, украинского и белорусского.Заложенные ею исторические связи между народами нашей страны сыграли важную роль в национальном возрождении после монголо-татарского нашествия, в процессе образования Русского централизованного государства, в борьбе за свержение иноземного господства, воссоединения всех восточнославянских земель и превращения России в крупнейшую державу Европы.Если характеризовать пути и основные этапы исторического развития России, Украины и Белоруссии после страшного разорения Древней Руси ордами монголо-татарских ханов и оценивать роль древнерусского наследия в истории трёх братских народов, то можно сказать, что это были три варианта закономерного, но неравномерного развития народов, длительное время осложнённого иноземным господством Золотой Орды, Великого княжества Литовского, Речи Посполитой, Венгрии, Австрии и др. Древнерусское наследие имело важное историческое значение для развития этих народов: в Великороссии оно содействовало национальному возрождению, на Украине и Белоруссии – национальному самосохранению, а в конечном итоге послужило их воссоединению, решающая роль в котором принадлежала централизованному Российскому государству. Это наследие имело устойчивый структурный формационный характер, с присущей ранним этапам феодализма системностью самого политического имперского целого. Древнерусская традиция – широкое понятие с глубоким содержанием. Она использовалась в России в основном в прямой генетической преемственности общественно-политической структуры феодальной раздробленности, что дополнялось нередким, особенно в сфере политической борьбы и культуры, прямым обращением к памятникам древнерусского прошлого...
Перетворення націй. Польща, Україна,Литва, Білорусь 1569-1999
У своїй книзі американський історик, професор Єльського університету Тімоті Снайдер досліджує феномен народження модерних націй. Книга починається з розгляду створення в XVI ст. Речі Посполитої — найбільної держави ранньомодерної Європи. Наприкінці ж XX ст., яким і завершується дане дослідження, землі колишньої Речі Посполитої поділили між собою держави, названі за націями: Польща, Україна, Литва та Білорусь. Відповідно до найпоширенішого на цей момент уявлення про національність, державні кордони мали охоплювати мовні спільноти. Яким чином з однієї ранньомодерної національної ідеї постали чотири модерні? Відповідь автора покликана привернути увагу як фахових істориків, так і людей, яким небайдужі питання власної ідентичності...