Кто были летописные варяги и почему Гитлер был норманнистом? Каково происхождение норманнской теории и за что ее современные сторонники так ненавидят гениального русского ученого Ломоносова? Как фальсифицируют историю России? Ответы на эти и многие другие вопросы читатель найдет в книге доктора исторических наук Вячеслава Фомина, ведущего специалиста по русскому средневековью.
| Про книгу | |
| Видавництво, місто | Алгоритм, М. |
| Рік видання | 2013 |
| Кількість сторінок | 320 |
| Обкладинка | тверд |
-
1.589грн.
Схожі товари
Славянская Европа. 2тт. 5-6 и 7-8 века
1т. Самая полная книга об истории славян на пороге Средневековья. V — первая половина VI столетия — период, когда славяне впервые появляются на «большой» исторической сцене иод своим именем, когда начали закладываться основы славянской государственности. Вторая половина VI столетия — время активного участия славян в событиях, связанных со вторжением в Европу кочевого племени авар. В первой части рассмотрены проблемы славянского этногенеза, первоначальное расселение славян, ранний этап славяно-византийских отношений, общественный строй и культура славян. Вторая часть книги посвящена истории славяно-аварских отношений, участию славян в войнах авар против Восточной империи (Византии) и франков, изменениям в общественном строе и культуре, расселению славянских племен в ранний «аварский» период 2т. Данная книга представляет собой завершающую часть повествования о Славянской Европе в "темные века", в канун Средневековья. Она написана на основе всех доступных источников и является попыткой создать общую картину истории всех славянских племен в охваченный период. ..
Походження слов'янських націй
Книжку одного з найавторитетніших фахівців з історії Центрально-Східної Европи, очільника катедри ім. Грушевського й Українського наукового інституту Гарвардського університету професора Сергія Плохія присвячено питанню про історичні корені сучасних українців, білорусів і росіян. Зіперта на вельми широкій джерельній базі та зосереджена передусім на колізіях змагань за «руську спадщину» й на аналізі домодерних групових ідентичностей східних слов’ян, спільного і відмінного в їхніх культурах, історичних мітах, ідеологіях, візіях себе та інших тощо, монографія охоплює період від хрещення Русі до середини XVIII століття і має за мету підважити усталену традицію розглядати східнослов’янські народи як наперед визначені «предковічні» утворення, перенесені у давнину етноцентричні нації Нового часу.Ідентичність є проєктом і завжди перебуває у русі, стверджує це глибоко новаторське, переконливо ревізіоністичне дослідження, що його західні рецензенти оцінили як доконечне читання для всіх, хто вивчає історію слов’янства і цікавиться минулим Східної Европи.Авторизований переклад здійснено за виданням: Serhii Plokhy, The Origins of the Slavic Nations: Premodern Identities in Russia, Ukraine, and Belarus (Cambridge University Press, 2006). Переклали з англійської Микола Климчук (Передмова, Вступ, розділи 1–4) і Тарас Цимбал (розділи 5–8, Висновки).Від автора: Книжку, яку ви тримаєте у руках, присвячено питанню про витоки української, білоруської та російської націй. Вона охоплює період від хрещення Русі до середини ХVІІІ століття і має за мету переглянути усталену традицію розглядати східнослов’янські народи якпредковічні утворення і «переселяти» у давнину етноцентричні нації Нового часу. Раніше науковці часто-густо уявляли минуле модерних націй подібно до того, як іконописці зображують малятка Христа на руках в Богородиці – маленького, але з цілком дорослим обличчям й осмисленим поглядом, який не залишає сумніву, що його носій уже знає, ким він є. Запропонована тут модель дослідження відходить від традицій іконопису і нагадує радше відео цифрового мікроскопа, що демонструє у пришвидшеному темпі тривалі процеси виникнення, синтезу, розщеплення і трансформації складних утворень. Oдне з підставових тверджень цієї праці полягає у тому, що ідентичності завжди перебувають у русі. Нинішнє українське суспільство знає це ліпше за будь-кого...
Древнерусское наследие и историч. судьбы восточных славян
История нашей Родины – закономерный, уходящий корнями в глубь веков процесс, в котором Древняя Русь выступила в качестве преемницы предшествующих и заняла ведущее место среди современных ей государственных образований на территории СССР.Собственно Русь стала территориально, экономически, политически и этнически преобладающим ядром обширного Древнерусского (со столицей в Киеве) государства, объединившего в IX–XI вв. земли европейской части нашей страны. В рамках этого государства делали первые шаги в своём общественно-политическом развитии также более двадцати неславянских народов Прибалтики, Севера, Поволжья, Северного Кавказа, Причерноморья.Древняя Русь стала исторической колыбелью трёх братских народов – великорусского, украинского и белорусского.Заложенные ею исторические связи между народами нашей страны сыграли важную роль в национальном возрождении после монголо-татарского нашествия, в процессе образования Русского централизованного государства, в борьбе за свержение иноземного господства, воссоединения всех восточнославянских земель и превращения России в крупнейшую державу Европы.Если характеризовать пути и основные этапы исторического развития России, Украины и Белоруссии после страшного разорения Древней Руси ордами монголо-татарских ханов и оценивать роль древнерусского наследия в истории трёх братских народов, то можно сказать, что это были три варианта закономерного, но неравномерного развития народов, длительное время осложнённого иноземным господством Золотой Орды, Великого княжества Литовского, Речи Посполитой, Венгрии, Австрии и др. Древнерусское наследие имело важное историческое значение для развития этих народов: в Великороссии оно содействовало национальному возрождению, на Украине и Белоруссии – национальному самосохранению, а в конечном итоге послужило их воссоединению, решающая роль в котором принадлежала централизованному Российскому государству. Это наследие имело устойчивый структурный формационный характер, с присущей ранним этапам феодализма системностью самого политического имперского целого. Древнерусская традиция – широкое понятие с глубоким содержанием. Она использовалась в России в основном в прямой генетической преемственности общественно-политической структуры феодальной раздробленности, что дополнялось нередким, особенно в сфере политической борьбы и культуры, прямым обращением к памятникам древнерусского прошлого...