Гибель Российской империи в 1917 году не была случайностью, как не случайно рассыпался и Советский Союз. В обоих случаях мощная внешняя сила инициировала распад России, используя подлецов и дураков, которые за деньги или красивые обещания в итоге разрушили свою собственную страну.
История этой величайшей катастрофы до сих пор во многом загадочна, и вопросов здесь куда больше, чем ответов. Германия, на которую до сих пор возлагают вину, была не более чем орудием, а потом точно так же стала жертвой уже своей революции. Февраль 1917-го – это начало русской катастрофы ХХ века, последствия которой были преодолены слишком дорогой ценой. Но когда мы забыли, как геополитические враги России разрушили нашу страну, - ситуация распада и хаоса повторилась вновь. И в том и в другом случае эта сила прикрывалась фальшивыми одеждами "союзничества" и "общечеловеческих ценностей". Вот и сегодня их «идейные» потомки, обильно финансируемые из-за рубежа, вновь готовы спровоцировать в России революцию.
Из книги вы узнаете: почему Николай II и его брат так легко отреклись от трона? кто и как организовал проезд Ленина в «пломбированном» вагоне в Россию? зачем английский разведчик Освальд Рейнер сделал «контрольный выстрел» в лоб Григорию Распутину? почему германский Генштаб даже не подозревал, что у него есть шпион по фамилии Ульянов? зачем Временное правительство оплатило проезд на Родину революционерам, которые ехали его свергать? почему Александр Керенский вместо борьбы с большевиками играл с ними в поддавки и старался передать власть Ленину?
Керенский = Горбачев = Ельцин = ...? Довольно!
Никогда больше в России не должна случиться революция!
| Про книгу | |
| Видавництво, місто | Питер, СПб. |
| Рік видання | 2013 |
| Кількість сторінок | 416 |
| Обкладинка | тверд |
-
1.384грн.
Схожі товари
Спогади. Кінець 1917 - грудень 1918 \Павло Скоропадський\ рос.мовою
Видання «Скоропадський. Спогади 1917-1918» підготувала група фахівців Інституту археографії Академії наук. Текст спогадів Гетьмана подано мовою оригіналу, з коментарями, ґрунтовною післямовою і анотованим покажчиком імен.Йшов четвертий рік світової війни. Втомлений подіями генерал-лейтенант російської імператорської армії Павло Петрович Скоропадський, нащадок старовинної старшинської фамілії, ще не знав, що стане гетьманом незалежної Української Держави.Епоха змін, яку самовбивчо наближали революціонери всіх мастей, перетворилася на апокаліпсис, війну всіх проти всіх, але Скоропадському стало духу взяти на себе невдячну ношу державного будівництва. Спроба закінчилася цілковитим і очікуваним провалом, але окремі починання гетьмана дотривали до наших днів: саме йому Україна завдячує, наприклад, Академією наук.Павло Скоропадський — одна з найважливіших і до кінця «не прочитаних» постатей ХХ століття. Він разом зі своїм Краєм весь час перебував у транзиті — від лояльно-імперського малоросійства до модерного політичного націоналізму. На відміну від його товариша Маннергейма, гетьману не судилося побудувати суверенну незалежну державу. Але його спроба, Українська Держава 1918-го, — це цікавий історичний феномен, вивчення якого дає ключі до розуміння, чому Скоропадському не вдалося втілити свій задум в життя і чому нам так важко закінчувати розпочату ним справу сьогодні..
Империя и модернизация: Общая модель и российская специфика
Книга относится к редкому пока еще для России жанру ретроспективной политологии. Предпринимая попытку функционального анализа империй, автор связывает в рамках единой концепции идеальный и институциональный планы имперской организации, описывает основныехарактеристики этого недостаточно исследованного вида политических систем. Предметом специального внимания являются перемены, происходящие в империях под воздействием модернизационных процессов. Продуктивность предложенной общей модели демонстрируется ееприменением к российским реалиям — как историческим, так и современным. Это позволило сделать ряд нетривиальных наблюдений относительно фундаментальных особенностей и перспектив эволюции российской этнополитики. Издание адресовано историкам, политологам,социологам, областью интересов которых является системный анализ макросоциальных систем...
Генерал-губернаторства в Україні: 19 - початок 20 століття
У монографії розглядається історія генерал-губернаторств, заснованих в українських губерніях Російської імперії – Малоросійського (1802–1856), Новоросійського та Бессарабського (1822–1874) і Київського (1832–1914). Простежується, як за однакової форми врядування з тотожними функціями, з децентралізацією й концентрацією владних повноважень генерал-губернаторів здійснювалося управління набутими територіями. З’ясовуються методи й засоби інтеграції у складі імперії історичних регіонів з геополітичними, етносоціальними та господарськими відмінностями. Розглядаються шляхи усунення локальних особливостей у законодавстві, управлінні, соціальних структурах, формах землеволодіння, темпи модернізації і, як наслідок, асиміляції та акультурації місцевого населення.Зміст:ВступДжерельна база та історіографіяГенерал-губернаторства Російської імперіїМалоросійське генерал-губернаторство (1802–1856). Інтеграція Лівобережної та Слобідської УкраїниПерші малоросійські генерал-губернаториОсновні напрями діяльності М. Г. РєпнінаЧернігівський, полтавський та харківський генерал-губернатор напередодні скасування посадиОсобливості генерал-губернаторської канцеляріїНоворосійське та Бессарабське генерал-губернаторство (1822–1874). Колонізаційні заходи імперіїСтановлення генерал-губернаторства на півдніПолітика «освоєння» та зросійщення: М. С. ВоронцовГенерал-губернатори напередодні та під час Великих реформСтруктура та склад канцелярії генерал-губернатораКиївське генерал-губернаторство (1832–1914). «Відвойовування» імперією Правобережної УкраїниПередісторія та завдання генерал-губернаторстваПосилення інтеграції: Д. Г. Бібіков, І. І. Васильчиков, М. М. АнненковЗаходи генерал-губернаторів після Січневого повстанняГенерал-губернаторство у кризовий період імперіїКанцелярія: структура, функції, архівВисновкиГенерал-губернаторства – імперський вимір УкраїниДодаткиСинхронна таблиця управління генерал-губернаторівДовідкова таблиця сучасної архівно-діловодної структури фонду Канцелярії новоросійського і бессарабського генерал-губернатораДовідкова таблиця сучасної структури фонду Канцелярії київського, подільського і волинського генерал-губернатораСписок скороченьСписок ілюстраційІменний покажчикІлюстраціїЧергова монографія Валентини Шандри продовжує, за словами самої авторки, «незвичний» в українській історіографії шлях: вивчення історії України через дослідження владних інституцій Російської імперії. Книжка є фактично узагальненням попередніх розвідок дослідниці й охоплює період від створення 1802 року Малоросійського генерал-губернаторства до 1914 року – припинення діяльности канцелярії київського, подільського та волинського генерал-губернаторства.Авторка в ретельному першоджерельному дослідженні не заперечує і не переглядає фундаментальних засновків національного наративу, але демонструє прагнення до неоднобічного висвітлення своєї теми. Чи не вперше в сучасній українській історіографії показано постаті найважливіших генерал-губернаторів і вміщено цінний додаток до книжки – синхронну таблицю генерал-губернаторів і довідкову таблицю сучасної структури фондів Канцелярії новоросійського, бесарабського та київського, подільського і волинського генерал-губернаторств.У висновках «Генерал-губернаторства – імперський вимір України» Валентина Шандра зазначає, що ця форма влади запроваджувалася на період військово-політичної інкорпорації територій та їх підпорядкування імперії, була «засобом нівеляції і асиміляції строкатого етносоціяльного конгломерату імперського простору». Створення генерал-губернаторств авторка вважає «своєрідним продовженням компромісу династії з місцевою знаттю», а їх скасування – свідченням зменшення дистанції між центром і периферією, «лакмусовим папірцем еволюціонування Російської імперії від багатоетнічної до унітарної».Звісно, в контексті нинішньої популярности імперіологічних досліджень варто замислитися, наскільки обґрунтовано проєктувати сучасні політичні кордони України на XIX століття? І чи аналіз системи управління навіть виокремлених у такий спосіб теренів можливий без серйозного розгляду загальної структури управління та образу влади цілої Російської імперії? Адже політика імперії на різних її окраїнах і в центрі була тісно пов’язана; невипадковими є і постійні переміщення найвищих посадовців з одних земель на інші (надзвичайно перспективна тема – порівняння діяльности, наприклад, Дондукова-Корсакова в Україні, на Дону й на Кавказі). Книжка Валентини Шандри лише побіжно торкається цих та інших теоретичних проблем, але це не зменшує вагомости запропонованої спроби першоджерельної систематизації історії генерал-губернаторств в Україні...