Предлагаемая вниманию читателя работа посвящена тому периоду в истории нашей страны, когда уже отчетливо наметились признаки разложения, а затем и кризиса феодально-крепостнического строя. Применительно к истории запорожского и черноморского казачества этот период охватывает последние десятилетия Запорожской Сечи (упразднена в 1775 г.) и все время существования Черноморского казачьего войска (1787-1860 гг.), образованного из бывших запорожцев. В 1860 г. Черноморское войско было преобразовано в Кубанское казачье войско.
КРАТКОЕ СОДЕРЖАНИЕ:
От автора (5).
Введение. (5).
Глава I. Социально-экономическое развитие Запорожья во второй половине XVIII в. (16).
Глава II. Образование Черноморского казачьего войска (111).
Глава III. Беглые и крепостные в Черноморском казачьем войске (174).
Глава IV. Социальная характеристика казачьего хозяйства в Черномории (196).
Глава V. Черноморская администрация (315).
Глава VI. Классовая борьба в среде Черноморского казачества (334).
Именной указатель (381).
Географический указатель (401).
.............
Черноморское казачье войско, создано на Ю. Украины в 1787 (оформлено указом в январе 1788) из бывших запорожцев по инициативе Г. А. Потемкина под названием «Войско верных казаков». Участвовало под командованием атаманов С. Белого и З. Чепеги в русско-турецкой войне 1787—91, было переименовано в Ч. к. в. и получило земли между Южным Бугом и Днестром. В 1792—93 в целях закрепления территории на Северном Кавказе было переселено на Кубань в составе 40 куреней (до 25 тыс. чел.) с центром в Екатеринодаре (ныне Краснодар). Ч. к. в. занимало оборонительную линию по правому берегу р. Кубань от её устья до р. Лаба. В нём сохранялись некоторые внешние признаки Запорожской Сечи (формальная выборность войскового правительства, названия куреней и др.). В 1-й половине 19 в. в его состав вошло до 70 тыс. переселенцев — бывших запорожцев, вернувшихся из Турции, и казаков упразднённых украинских казачьих войск (Усть-Дунайского, Азовского, Бугского, Екатеринославского и др.). К 1860 население Ч. к. в. насчитывало около 200 тыс. чел. и выставляло 12 конных полков, 9 пеших (пластунских) батальонов, 4 батареи и 2 гвардейского эскадрона. Участвовало в Кавказской войне 1817—64, а пластуны — и в Севастопольской обороне 1854—55. В 1860 вошло в состав вновь образованного Кубанского казачьего войска.
| Про книгу | |
| Видавництво, місто | АН УССР, К. |
| Рік видання | 1956 |
| Кількість сторінок | 416 |
| Обкладинка | тверд |
-
4.898грн.
Схожі товари
Козацький міф.\обл.\ Історія на націєтворення в епоху імперій
Гарвардський історик Сергій Плохій розгадує у своїй новій книжці таємницю «Історії русів», одного з найважливіших і найзнаменитіших текстів модерної української історії. Пошук автора загадкової пам'ятки, пояснення її внутрішньої логіки і мети – головна сюжетна лінія цієї книжки. Два додаткові мотиви – історія українського козацтва з початку XVI до початку XIX століття та історія відкриття, публікації і досліджень самої «Історії русів» – ілюструють зв'язок між історією, міфом і націєтворенням від наполеонівських часів до наших днів. Завдяки широкому історичному контексту й авторовій ерудиції книжка буде цікавою не лише фахівцям, а й широкому читацькому загалу...
Історія козацтва. Держава-Військо-Битви
У книзі висвітлюються найважливіші події, пов’язані з історією українського козацтва від часу його виникнення на межі ХV–ХVІ ст. до ліквідації урядом Російської імперії наприкінці ХVІІІ — на початку ХІХ ст. Особливу увагу приділено найбільш яскравим постатям Війська Запорозького, їхній політичній і державній діяльності. Значне місце на сторінках праці відведено міжнародним відносинам Українського гетьманату, козацькій ментальності, побуту, бойовому мистецтву, атрибутиці тощо. Певною мірою показана роль жінки в лицарському середовищі. Своє яскраве відображення знайшло ставлення до козаків представників різних народів і володарів іноземних держав, їхнє сприйняття за межами батьківщини...
Історія запорозьких козаків. 3 тт.\История запорожских козаков. 3 тт.\Серія ПІДУ\(все тома на рус.языке, предисл. и коммент. на украинском)
Тритомна «История запорожских козаков» видатного вченого, академіка АН УРСР Д.І. Яворницького (Д.І. Еварницького – справжнє прізвище, як твердив сам вчений) вийшла за його життя в Петербурзі у 1892–1897 рр. (перший том – 1892 р., другий – 1895 р., третій – 1897 р.). Це була перша капітальна праця, у якій подавалася глибока і всебічна характеристика Запорозького краю, історія Запорозької Січі та козаків-запорожців, їх економічного, політичного, військового укладу життя, побуту, звичаїв і культури.Усі три томи «Истории запорожских козаков» Д.І. Яворницького мають у своїй основі велику джерельну базу (архіви, приватні колекції документів, публікації документів археографічними комісіями, спогади сучасників і старожилів, праці вітчизняних та іноземних авторів, праці самого Яворницького з історії запорозького козацтва)Основоположним археографічним (і текстологічним) принципом пропонованого перевидання тритомника є обов’язкове збереження всіх його авторських компонентів: передмови, текстів розділів, додатків, покажчиків власних імен, науково-довідкового апарату, приміток, змісту. Таким чином, не допущено порушень автентичності авторського тексту (виправлень, купюр, контамінацій, скорочень).Тритомна «История запорожских козаков» Д.І. Яворницького, підготовлена Археографічною комісією АН УРСР, виходить у бібліотеці «Пам’ятки історичної думки України». За археографічними вимогами при виданні будь-якої історичної пам’ятки необхідне дотримання всіх її особливостей, насамперед мови оригіналу. «История…» якраз і друкується мовою оригіналу – російською, за сучасним російським правописом із максимальним збереженням лексичних, морфологічних і синтаксичних особливостей автора. Зберігаються також українізми в авторському написанні («козак», «Сичь», «Украйна» тощо). За сучасним українським правописом (із відтворенням діалектних особливостей) передаються зразки українського фольклору – прислів’я, приказки, пісні, думи, народні перекази. Незмінними залишаються місцеві етнічні назви, пряма мова, назви знарядь праці, одягу, предметів побуту, зброї, імена людей, географічні назви та ін. У авторській транскрипції зберігаються також іноземні слова і вирази, що вживаються у тексті...