Увлекательный философский роман Айн Рэнд уже больше полувека остается в списке мировых бестселлеров. Книга переиздается практически каждый год. Сюжет непредсказуем и захватывает с первой страницы, а философские идеи Рэнд – представлены отчетливо и понятно (идеал человека-творца, рассчитывающего на свои способности).
Айн Рэнд (Алиса Розенбаум) — американская писательница, философ, создатель нового направления в философии - рационального индивидуализма. Самые значительные произведения Айн Рэнд "Источник" и "Атлант расправил плечи".
Это история о том, что настоящий художник предпочтет уничтожить свое творение, чем разрешить посредственностям добавлять туда что-то, что они считают необходимым, но в реальности неузнаваемо меняет оригинал. О том, что даже испорченный человек способен неузнаваемо измениться, видя перед собой творческую личность с сильной волей. О том, что можно и нужно говорить "нет" всем, кто попытается тебя "прогнуть".
Главный герой, архитектор Говард Рорк – творец с несгибаемым характером. Он превыше всего ставит свободу творческой личности. Он предлагает инновационные и радостные здания, и никому не позволит испортить их "украшательством". Такие же взгляды у журналистки Доминик Франкон, холодной блондинки, которую любит Говард Рорк. Она дочь успешного архитектора, Доминик любит Рорка, но пытается уничтожить его. Вместе и поодиночке, поддерживая друг друга, и воюя друг против друга, они всегда идут наперекор устоям толпы. Они яркие индивидуальности, их миссия - преобразовывать мир. Сложные отношения между Говардом Рорком и различными людьми, которые помогают или мешают осуществлению его необычных и прогрессивных идей делают этот одновременно романтической драмой и философской работой. Писательница отмечала, что Рорк в какой-то степени ее воплощение. Именно таким должен быть человеческий дух и вера в свою уникальную индивидуальность, которая завоевывает любовь.
| Про книгу | |
| Видавництво, місто | Альпина, М. |
| Кількість сторінок | 2тт |
| Обкладинка | тверд |
-
2.384грн.
Схожі товари
Капиталистический манифест
Подписывая свое имя под «Капиталистическим Манифестом» как соавтор Луиса Келсо, я должен заявить, что мне никоим образом не принадлежит та оригинальная и основополагающая теория капитализма, из которой исходит «Манифест». Эта теория целиком создана Келсо. Она является плодом его многолетних исследований и размышлений и полностью изложена в книге «Капитализм», которая вскоре будет опубликована. Келсо — единственный автор этой книга.Мне хотелось бы также объяснить, как я пришел к пониманию огромной важности этой теории капитализма и почему я решил, что ее революционные положения и основанная на ней программа должны быть кратко изложены в виде манифеста, обращенного ко всем американцам, которых заботит будущее демократического общества, достижение полной свободы и справедливости для всех и больше всего то, как в двадцатом веке по-новому истолковывается право каждого на жизнь, свободу и на достижение счастья...
Капіталізм і свобода
Книга Нобелівського лауреата Мільтона Фрідмана «Капіталізм і свобода» справила неабиякий вплив на «батьків» неолібералізму в політиці – М. Тетчер та Р. Рейгана. Багато з ідей Фрідмана були успішно впроваджені, і це, серед іншого, призвело до довготривалого економічного підйому у цих країнах. Американський науковець дає визначення лібералізму, ліберальної політики та логічних аргументів на її користь на важливих практичних прикладах. Новаторські для свого часу ідеї та аргументи Фрідмана багато в чому залишаються актуальними для сучасної України. Це стосується і пенсійної системи, і освіти, і оподаткування, і інших сфер життя...
Плутократи. Епоха нових багатих і занепад старої системи
Сучасні багатії перетворилися на глобальну спільноту рівних: у них більше спільного між собою, ніж зі співвітчизниками. Цей новий клас два десятиліття досліджувала Христя Фріланд. Через численні інтерв’ю авторка препарує життя плутократів з глибоким розумінням і навіть співчуттям. Йде слідами російських, мексиканських, індійських олігархів під час буму приватизації, показує гендерні відмінності між «жіночим» середнім класом і «чоловічою» елітою нагорі. Фріланд розповідає, чим відрізняються нинішні багатії від колишніх рантьє, звідки в них гроші і навіщо вони займаються благодійністю. Зокрема приділяє увагу й українським мільйонерам, які теж ухопили ласий шматок пирога.Бестселер The New York Times. Найкраща книга 2013 року за версією Financial Times. Христя Фріланд отримала за «Плутократів» Премію ім. Ліонеля Жельбера (за документальне висвітлення міжнародних справ) та нагороду National Business Book Award за найбільш видатну канадську книжку, що має відношення до бізнесуВідгуки про книжку«Фріланд проводить аналогію з Венецією, яка 700 років тому стала заможною торговою імперією. Місто занепало, коли плутократи закріпили свої переваги, придушивши відкрите динамічне суспільство, завдяки якому місто розквітло. Сьогодні Венеція тоне. Книжка Фріланд спонукає задуматися, чи не тонемо ми теж».— Chicago Tribune«На жаль, це дуже потрібна книжка. Те, що Фріланд навряд чи стане вашим другом у політиці, не має відлякувати. Але прочитавши її, ви гірко посмієтеся, коли пригадаєте гасло нещодвньої конференції консервативної партії: «Для тих, хто тяжко працює».Авторка подає правду без зайвих емоцій. Вона вміє слухати плутократів, і вони з нею говорять».— Guardian«Міс Фріланд добре розкриває звички й мораль нової еліти, але мимоволі показує і те, що ми завжди молилися на гроші, статус і владу. Велике табло демонструє меркантильний рахунок нашого життєвого матчу — і цей рахунок багато про нас розкаже».— New York Journal of BooksЦитатиПро канадський фінансовий секторСвоєкорислива, і в кінцевому підсумку саморуйнівна, ментальність Вол-стріт і Сіті впливала на фінансову політику всього світу, але запанувала не скрізь. Один з винятків — Канада. Тамтешні регулятори висували жорсткіші вимоги до банківських резервів і кредитних операцій, ніж у Лондоні і в Нью-Йорку. В результаті канадський фінансовий сектор не довелося рятувати коштом бюджету, а рецесія (і бюджетний дефіцит) проходила тут м’якше, ніж у Сполучених Штатах. Канадський центробанк досі ділить світ на «кризові економіки» (там, де банки обвалилися) і решту, як-от Канада.Оттава пішла іншим курсом, бо уряд по-іншому розумів свої обов’язки стосовно системи в цілому і по-іншому будував стосунки з банкірами. Засади такого підходу сформував Пол Мартін, міністр фінансів у 1990-ті роки. Мартін до шариковського класу «взяти-й-поділити» не належить — він сам мультимільйонер. «Я знав, що рано чи пізно станеться криза, як і всі, хто вчив історію, — розповів він мені. — Я просто хотів бути впевнений, що криза станеться не в Канаді, а міжнародна епідемія не сильно зачепить канадські банки».Про позиційні блага«Позиційні блага» — це товари і послуги, чия цінність залежить від дефіцитності і бажання інших людей їх мати. Якщо у вас є, то в мене не буде. Місце у Гарварді чи будинок у престижній шкільній окрузі — це позиційні блага. Айфон чи пошта на «джімейлі» — ні.Про світських святихВеликі гроші допомагають виправдати вечори, проведені за роботою. Крім того, супереліту, принаймні до фінансової кризи 2008 року, гріла роль героїв нашого часу — так їх сприймала наша культура. Їхні чесноти проявлялися не в традиційній юдео-християнській формі — Стів Джобс, центральний персонаж іконостасу, був неприємним егоїстичним типом, який без докорів сумління зневажав і ображав працівників, членів родини (зокрема доньку), що вже казати про простих смертних, які наважувалися написати йому імейла. Але без них бізнес не процвітає, тут вони перевершують усіх — ось чому нам так подобається історія про друге пришестя Джобса в «Епл», коли він показав, які нікчеми його перед тим звільнили.Про Джорджа СоросаТридцять років, від 1969-го до 2000-го, його фонд «Квантум» давав інвесторам в середньому 31 відсоток на рік . Якби ви вклали в Сороса десять тисяч доларів у 1969 році, то у 2000-му отримали б 43 мільйони. За даними фонду «Ел-сі-ейч інвестментс», який входить до складу «Едмон де Ротшильд груп», Сорос — найуспішніший інвестор сучасності, станом на 2010 рік він заробив більше, ніж Ворен Бафет, «Волт Дісней» і «Епл»...



