Одним из ключевых вопросов, которым задается в своих работах Хайдеггер, впрочем, как и многие философии XX века, есть вопрос о том, "что такое мышление?" Ведь мышление - это самое трудное. Оно не дается просто так. Что зовет нас мыслить? То, что мы не мыслим, то есть этот разрыв, это устроено не нами. Пропасть можно перемахнуть только прыжком в противоположность мнению, что мышление есть логика, то есть последовательное строительство мостов от одних утверждений к другим через некие правила вывода. Если пропасть устраивается тем, что делает нас мыслящими, то пропасть не заштопать и не перешагнуть в несколько маленьких шажков или с помощью неких мостов. Что значит учиться мышлению? Значит все больше посвящать себя ему. Это втягивание в мышление есть любовь, «филия». Ответ на вопрос, который вынесен в заглавие книги получен: «Мышление есть благодарность». Мышление есть благодарность (а не месть), а благодарность есть открытость-навстречу. Для того, чтобы понять всю парадоксальность, всю революционность этого утверждения вниманию читателя и предлагается данное феноменологическое исследование Хайдеггера "Что зовется мышлением?", которое является логическим продолжением мотивов, намеченных в философских дневниках Хайдеггера «К делу философии. О событии», написанных в 1930-х годах. Эта книга - последняя, изданная при жизни великого философа Запада и, возможно, первого философа "нового начала" нашей истории. Хайдеггер написал книгу актуальную, считал, что написанное в ней прямо касается всех и каждого и, главное, ее содержание есть критически важная, срочная весть, необходимая для спасения человечества от смерти.
В приложениии печатается статья Жака Деррида. Geschlecht II: Рука Хайдеггера
| Про книгу | |
| Видавництво, місто | Территория будущего, М. |
| Рік видання | 2006 |
| Кількість сторінок | 328 |
| Обкладинка | тверд |
-
4.898грн.
Схожі товари
Затмение разума
Программная книга основателя и лидера Франкфуртской школы, сложившейся вокруг Института социальных исследований, написана в своеобразном жанре самокритики философского разума и представляет до сих пор актуальные размышления о том, как и для чего можно и нужно человеку использовать свой разум, чтобы средства не превращались в самоцель...
Материализм и критический реализм: О философских направлениях в марксизме. Серия "Размышляя о марксизме"
В книге известного отечественного философа и публициста П. С. Юшкевича (1873–1945) рассматриваются различные философские течения в западноевропейском и русском марксизме начала XX века. Основной задачей работы автор считает выяснение существенных разногласий между так называемой «ортодоксией», к которой он причисляет Г. В. Плеханова и его учеников, и теориями позитивизма, начинающими приобретать все больше сторонников среди марксистов. При этом автор рассматривает с позиций эмпириосимволизма (термин, которым П. С. Юшкевич обозначил свою разновидность эмпириокритицизма и по которому основные понятия (истина, бытие, сущность и т. д.) есть только произвольные символы) основные философские проблемы — мышления и бытия, реальности внешнего мира и др.Издание предназначено как философам и историкам науки, так и широкому кругу читателей, интересующихся историей русской философии...
Історія західної філософії
Написано вже багато історій філософії, і моя мета полягала не тільки в тому, щоб додати до цього числа ще одну. Моя мета — показати філософію як невід'ємну частину суспільного й політичного життя; не як ізольовані розважання визначних особистостей, а як породження і водночас джерело характеру різних людських громад, у яких процвітали різні філософські системи. Така мета вимагає тіснішого пов'язання з загальною історією суспільства, ніж ми звичайно бачимо в істориків філософії. Я дійшов висновку, що це особливо потрібне для тих історичних періодів, з якими пересічний читач навряд чи може бути глибоко обізнаний. Велика епоха схоластичної філософії була вислідом реформ одинадцятого сторіччя, а ті, своєю чергою, були реакцією на добу загнивання, що їм передувала. Не будучи більш-менш обізнаним із сторіччями, що проминули від падіння Риму до піднесення середньовічного папства, навряд чи можна зрозуміти інтелектуальну атмосферу дванадцятого й тринадцятого сторіч. Трактуючи цей період, як і інші періоди, я ставив собі за мету наводити лише стільки відомостей із загальної історії, скільки видавалось мені необхідним для неупередженого розуміння філософів у контексті того часу, який сформував їх і сам сформувався за їхньою допомогою.Один наслідок такої позиції полягає в тому, що оцінка, яку вона дає тому чи тому філософові, часто не відповідає тій, якої він заслуговує з чисто філософського погляду. Особисто я, наприклад, маю Спінозу за визначнішого філософа, ніж Локк, але вплив його був далеко менший, і тому я присвятив йому менше місця, ніж Локкові. Декотрі люди — приміром, Руссо і Байрон — хоча зовсім не були філософами в академічному розумінні цього слова, справили такий глибокий вплив на домінантні філософські тенденції своєї доби, що розвитку філософії не можна зрозуміти, не беручи їх до уваги. Навіть люди просто діяльні часто мали велике значення в цьому плані: мало хто з філософів справив такий вплив на філософію, як Александр Македонський, Карл Великий або Наполеон. Ще знаменнішим прикладом можна б назвати Лікурга, якби тільки він був реальною особою.Коли мусиш охопити такий величезний проміжок часу, доводиться триматись дуже суворих принципів добору. Читаючи традиційні праці з історії філософії, я дійшов висновку, що надто стислі описи не доносять до читача нічого вартісного; тому я (за небагатьма винятками) взагалі не згадував про людей, які, на мій погляд, не заслуговують справді докладного розгляду. А про тих філософів, яких я розглядав у цій книжці, я сповіщав усе, що вважав істотним у їхньому житті й суспільному оточенні; часом я наводив навіть начебто малозначущі деталі, коли вирішував, що вони якось характеризують саму людину та її добу.Бертран Рассел..