Банкрутство центрально-планованого соціалізму та проблеми, що виникають при капіталістичній системі, зумовлюють необхідність пошуку серединного шляху між двома доктринами. У цій книзі показано, що синтез класичної та Кейнсової економічних теорій може служити основою цієї серединної системи. Спочатку розглядається монетарно-виробнича економіка, а далі автор розглядає систему, що пов'язує політичну економію з іншими суспільними науками, - соціологією, правом, політологією (у традиційному розумінні), підкреслюючи таким чином єдність суспільних наук.
| Про книгу | |
| Видавництво, місто | КМА изд-во, К. |
| Рік видання | 2007 |
| Кількість сторінок | 560 |
| Обкладинка | тверд |
-
800грн.
Схожі товари
Плутократи. Епоха нових багатих і занепад старої системи
Сучасні багатії перетворилися на глобальну спільноту рівних: у них більше спільного між собою, ніж зі співвітчизниками. Цей новий клас два десятиліття досліджувала Христя Фріланд. Через численні інтерв’ю авторка препарує життя плутократів з глибоким розумінням і навіть співчуттям. Йде слідами російських, мексиканських, індійських олігархів під час буму приватизації, показує гендерні відмінності між «жіночим» середнім класом і «чоловічою» елітою нагорі. Фріланд розповідає, чим відрізняються нинішні багатії від колишніх рантьє, звідки в них гроші і навіщо вони займаються благодійністю. Зокрема приділяє увагу й українським мільйонерам, які теж ухопили ласий шматок пирога.Бестселер The New York Times. Найкраща книга 2013 року за версією Financial Times. Христя Фріланд отримала за «Плутократів» Премію ім. Ліонеля Жельбера (за документальне висвітлення міжнародних справ) та нагороду National Business Book Award за найбільш видатну канадську книжку, що має відношення до бізнесуВідгуки про книжку«Фріланд проводить аналогію з Венецією, яка 700 років тому стала заможною торговою імперією. Місто занепало, коли плутократи закріпили свої переваги, придушивши відкрите динамічне суспільство, завдяки якому місто розквітло. Сьогодні Венеція тоне. Книжка Фріланд спонукає задуматися, чи не тонемо ми теж».— Chicago Tribune«На жаль, це дуже потрібна книжка. Те, що Фріланд навряд чи стане вашим другом у політиці, не має відлякувати. Але прочитавши її, ви гірко посмієтеся, коли пригадаєте гасло нещодвньої конференції консервативної партії: «Для тих, хто тяжко працює».Авторка подає правду без зайвих емоцій. Вона вміє слухати плутократів, і вони з нею говорять».— Guardian«Міс Фріланд добре розкриває звички й мораль нової еліти, але мимоволі показує і те, що ми завжди молилися на гроші, статус і владу. Велике табло демонструє меркантильний рахунок нашого життєвого матчу — і цей рахунок багато про нас розкаже».— New York Journal of BooksЦитатиПро канадський фінансовий секторСвоєкорислива, і в кінцевому підсумку саморуйнівна, ментальність Вол-стріт і Сіті впливала на фінансову політику всього світу, але запанувала не скрізь. Один з винятків — Канада. Тамтешні регулятори висували жорсткіші вимоги до банківських резервів і кредитних операцій, ніж у Лондоні і в Нью-Йорку. В результаті канадський фінансовий сектор не довелося рятувати коштом бюджету, а рецесія (і бюджетний дефіцит) проходила тут м’якше, ніж у Сполучених Штатах. Канадський центробанк досі ділить світ на «кризові економіки» (там, де банки обвалилися) і решту, як-от Канада.Оттава пішла іншим курсом, бо уряд по-іншому розумів свої обов’язки стосовно системи в цілому і по-іншому будував стосунки з банкірами. Засади такого підходу сформував Пол Мартін, міністр фінансів у 1990-ті роки. Мартін до шариковського класу «взяти-й-поділити» не належить — він сам мультимільйонер. «Я знав, що рано чи пізно станеться криза, як і всі, хто вчив історію, — розповів він мені. — Я просто хотів бути впевнений, що криза станеться не в Канаді, а міжнародна епідемія не сильно зачепить канадські банки».Про позиційні блага«Позиційні блага» — це товари і послуги, чия цінність залежить від дефіцитності і бажання інших людей їх мати. Якщо у вас є, то в мене не буде. Місце у Гарварді чи будинок у престижній шкільній окрузі — це позиційні блага. Айфон чи пошта на «джімейлі» — ні.Про світських святихВеликі гроші допомагають виправдати вечори, проведені за роботою. Крім того, супереліту, принаймні до фінансової кризи 2008 року, гріла роль героїв нашого часу — так їх сприймала наша культура. Їхні чесноти проявлялися не в традиційній юдео-християнській формі — Стів Джобс, центральний персонаж іконостасу, був неприємним егоїстичним типом, який без докорів сумління зневажав і ображав працівників, членів родини (зокрема доньку), що вже казати про простих смертних, які наважувалися написати йому імейла. Але без них бізнес не процвітає, тут вони перевершують усіх — ось чому нам так подобається історія про друге пришестя Джобса в «Епл», коли він показав, які нікчеми його перед тим звільнили.Про Джорджа СоросаТридцять років, від 1969-го до 2000-го, його фонд «Квантум» давав інвесторам в середньому 31 відсоток на рік . Якби ви вклали в Сороса десять тисяч доларів у 1969 році, то у 2000-му отримали б 43 мільйони. За даними фонду «Ел-сі-ейч інвестментс», який входить до складу «Едмон де Ротшильд груп», Сорос — найуспішніший інвестор сучасності, станом на 2010 рік він заробив більше, ніж Ворен Бафет, «Волт Дісней» і «Епл»...
Великое расхождение: Китай, Европа и создание современной мировой экономики
Книга «Великое расхождение» позволяет по-новому взглянуть на один из классических вопросов истории: почему стабильности промышленного развития удалось добиться именно в Северо-Западной Европе, несмотря на удивительную схожесть ситуаций, наблюдавшихся в наиболее развитых регионах Европы и Восточной Азии? Кеннет Померанц показывает, что еще в середине XVIII в. эти две части мира были весьма похожи по таким показателям, как продолжительность жизни, потребление, рынки товаров и средств производства, стратегии домохозяйств. По мнению Померанца, произошедшее в XIX в. расхождение путей развития Европы и остальных частей Старого Света было во многом обусловлено наличием у нее угля, пришедшего на смену древесному топливу. Еще одно отличие, сыгравшее, по его мнению, существенную роль, связано с торговлей. По воле случая Европа получила в лице Америки более значимый источник сырьевых ресурсов, чем те, на которые полагались экономические центры Азии. Это позволило Северо-Западной Европе значительно увеличить численность населения, осуществить более глубокую промышленную специализацию и освободить трудовые ресурсы от занятости в сельском хозяйстве при увеличении объемов импорта, а не максимизации объемов производства.Несмотря на то что после 1750 г. периферийные районы Восточной Азии пережили существенный прирост как населения, так и производимой продукции, прирост этот воспрепятствовал экспорту жизненно необходимых ресурсов из данных районов в специализировавшуюся на производстве тканей Дельту Янцзы. В результате рост производства в данном центре восточноазиатской экономики почти остановился, а тот, которого все же удалось добиться, осуществлялся за счет интенсификации труда и экономии ресурсов — пути, по которому пришлось бы пойти и Европе, не окажись у нее соответствующих подземных и заморских ресурсов.РЕЦЕНЗИЯДва важнейших факта в мировой экономической истории: (1) большую часть письменной истории человечества жизненные стандарты оставались примерно постоянными и (2) решительный разрыв с миром стагнации произошел в результате промышленной революции, начавшейся в Англии и распространившейся в США и Западной Европе. Но не был ли этот успех Запада предрешен изначально? Поколения исследователей искали истоки западного господства глубоко в истории. И лишь недавно группа историков, многие из которых работали в университетах штата Калифорния (отсюда название — Калифорнийская школа), собрали достаточно данных, чтобы задаться вопросом: когда на самом деле Восток (Индия и Китай) отстал от Запада в жизненных стандартах? Ответ Померанца — возможно, лишь в конце XVIII столетия. Вплоть до этого момента страны шли вровень и их ожидали похожие проблемы убывающей предельной производительности земли (в Англии эта проблема беспокоила Давида Рикардо). Британии удалось вырваться вперед благодаря случаю: залежи угля дали энергию, а земли завоеванной Америки ослабили давление населения на британскую землю. В решающий момент Англия смогла совершить технологический прорыв.Померанц не догматик: в свете множества новых работ, в том числе китайских исследователей, он пересмотрел «точку расхождения», перенеся ее с конца XVIII века на конец XVII века. Последовавшие за Померанцем ревизионистские работы по Индии подверглись серьезной критике. Тем не менее, фокус дисциплины не будет прежним: исследования Великого расхождения стали менее европоцентричными, слышнее голос исследователей из Китая и Индии. Читать самого Померанца интересно и вне этого контекста: он историк, который думает как экономист, излагая аргументы с железной последовательностью. Этим и объясняется парадокс: ключевые выводы пересмотрены, но число читателей Померанца только растет...
Свобода слуг
В книге знаменитого итальянского политического философа, профессора Принстонского университета (США) Маурицио Вироли выдвигается и обсуждается идея, что Италия — страна свободных политических институтов — стала страной сервильных придворных с Сильвио Берлускони в качестве своего государя. Отталкиваясь от классической республиканской концепции свободы, Вироли показывает, что народ может быть несвободным, даже если его не угнетают. Это состояние несвободы возникает вследствие подчинения произвольной или огромной власти людей вроде Берлускони.Автор утверждает, что даже если власть людей подобного типа установлена легитимно и за народом сохраняются его базовые права, простое существование такой власти делает тех, кто подчиняется ей, несвободными. Большинство итальянцев, подражающих своим элитам, лишены минимальных моральных качеств свободного народа — уважения к Конституции, готовности соблюдать законы и исполнять гражданский долг. Вместо этого они выказывают такие черты, как сервильность, лесть, слепая преданность сильным, склонность лгать и т.д. Книга представляет интерес для социологов, политологов, историков, философов, а также широкого круга читателей...