Писательской славой Жан де Лафонтен — поэт, драматург, член Французской академии — прежде всего обязан своим знаменитым «Басням» и озорным «Сказкам и рассказам в стихах». Мастерству Лафонтена свойственны смелая игра воображения, остроумие, фривольность выражения, творческая раскованность. Данью галантной литературе стало прозаическое произведение Лафонтена — повесть «Любовь Психеи и Купидона». Сказочная история о прекрасной девушке Психее и капризном взбалмошном боге любви Купидоне — оригинальная творческая переработка известной сказки Апулея об Амуре и Психее из его романа «Золотой осел».
Прозаическая часть повести переведена А.А.Смирновым, стихи переведены Н.Я.Рыковой.
| Про книгу | |
| Видавництво, місто | Наука, М. |
| Рік видання | 1964 |
| Кількість сторінок | 138 |
| Обкладинка | м'яка |
-
392грн.
Схожі товари
Вальс на прощание \тверд.\2004
..
Свисток. (ЛП) Сатирическое приложение к журналу "Современник"
"Свисток. Собрание литературных, журнальных и других заметок" - существовал недолго. Его первый выпуск появился в январе 1859 и , последний, девятый - в апреле 1863 г. Каждое появление "Свистка" вызывало взрыв читательского интереса и долгую, иногда не затихавшую на протяжении целого года журнальную бурю. В издание вошли работы Н. Добролюбова, Н. Чернышевского, А. Амосова, В. Жемчужникова, Н. Некрасова и др. ..
Час жити і час помирати. Люби ближнього твого. Тіні в раю.
Він той, хто бачив війну зсередини. Чиї книги спалювали нацисти. Хто зазнав краху ілюзій та пережив тяжкі роки еміграції... Ерих Марія Ремарк — людина, яка попри всі випробування не втратила жаги до життя та здатності до щирого кохання і справжньої дружби. "Час жити і час помирати" 1944-й. Війна добігає кінця. Рядовий Ернст Гребер повертається зі Східного фронту додому у відпустку. Але рідне місто зруйноване бомбардуванням. Розшукуючи батьків, Ернст зустрічає Елізабет… У них обмаль часу. Але ці кілька днів, що вони провели разом, здатні вмістити в себе все життя. Все їхнє коротке життя і велике кохання, у якого немає майбутнього… Коли весь світ руйнується, коли хтось за тебе вирішує, що тепер — час помирати, так хочеться — жити... "Люби ближнього тврого" Важкий подих війни змушує їх тікати з нацистської Німеччини. Вони більше не мають ні батьківщини, ні минулого, ні майбутнього. Є тільки «тут» і «зараз». Але, блукаючи передвоєнною Європою, попри острах, голод, злидні вони все ж таки знаходять у собі сили залишатися людьми та не боятися кохати… Люби ближнього твого — сказав Христос. Люби ближнього — повторив Ремарк. Навіть коли навколо суцільна темрява. Особливо тоді. "Тіні в раю" Багатьом біженцям Америка здавалася землею обітованою, де немає ні війни, ні злиднів. Але де взяти сили, щоб почати життя наново? Вигнанцям, спустошеним тугою за власним минулим, ніде немає місця…..