Сучасні багатії перетворилися на глобальну спільноту рівних: у них більше спільного між собою, ніж зі співвітчизниками. Цей новий клас два десятиліття досліджувала Христя Фріланд. Через численні інтерв’ю авторка препарує життя плутократів з глибоким розумінням і навіть співчуттям. Йде слідами російських, мексиканських, індійських олігархів під час буму приватизації, показує гендерні відмінності між «жіночим» середнім класом і «чоловічою» елітою нагорі. Фріланд розповідає, чим відрізняються нинішні багатії від колишніх рантьє, звідки в них гроші і навіщо вони займаються благодійністю. Зокрема приділяє увагу й українським мільйонерам, які теж ухопили ласий шматок пирога.
Бестселер The New York Times. Найкраща книга 2013 року за версією Financial Times. Христя Фріланд отримала за «Плутократів» Премію ім. Ліонеля Жельбера (за документальне висвітлення міжнародних справ) та нагороду National Business Book Award за найбільш видатну канадську книжку, що має відношення до бізнесу
Відгуки про книжку
«Фріланд проводить аналогію з Венецією, яка 700 років тому стала заможною торговою імперією. Місто занепало, коли плутократи закріпили свої переваги, придушивши відкрите динамічне суспільство, завдяки якому місто розквітло. Сьогодні Венеція тоне. Книжка Фріланд спонукає задуматися, чи не тонемо ми теж».
— Chicago Tribune
«На жаль, це дуже потрібна книжка. Те, що Фріланд навряд чи стане вашим другом у політиці, не має відлякувати. Але прочитавши її, ви гірко посмієтеся, коли пригадаєте гасло нещодвньої конференції консервативної партії: «Для тих, хто тяжко працює».
Авторка подає правду без зайвих емоцій. Вона вміє слухати плутократів, і вони з нею говорять».
— Guardian
«Міс Фріланд добре розкриває звички й мораль нової еліти, але мимоволі показує і те, що ми завжди молилися на гроші, статус і владу. Велике табло демонструє меркантильний рахунок нашого життєвого матчу — і цей рахунок багато про нас розкаже».
— New York Journal of Books
Цитати
Про канадський фінансовий сектор
Своєкорислива, і в кінцевому підсумку саморуйнівна, ментальність Вол-стріт і Сіті впливала на фінансову політику всього світу, але запанувала не скрізь. Один з винятків — Канада. Тамтешні регулятори висували жорсткіші вимоги до банківських резервів і кредитних операцій, ніж у Лондоні і в Нью-Йорку. В результаті канадський фінансовий сектор не довелося рятувати коштом бюджету, а рецесія (і бюджетний дефіцит) проходила тут м’якше, ніж у Сполучених Штатах. Канадський центробанк досі ділить світ на «кризові економіки» (там, де банки обвалилися) і решту, як-от Канада.
Оттава пішла іншим курсом, бо уряд по-іншому розумів свої обов’язки стосовно системи в цілому і по-іншому будував стосунки з банкірами. Засади такого підходу сформував Пол Мартін, міністр фінансів у 1990-ті роки. Мартін до шариковського класу «взяти-й-поділити» не належить — він сам мультимільйонер. «Я знав, що рано чи пізно станеться криза, як і всі, хто вчив історію, — розповів він мені. — Я просто хотів бути впевнений, що криза станеться не в Канаді, а міжнародна епідемія не сильно зачепить канадські банки».
Про позиційні блага
«Позиційні блага» — це товари і послуги, чия цінність залежить від дефіцитності і бажання інших людей їх мати. Якщо у вас є, то в мене не буде. Місце у Гарварді чи будинок у престижній шкільній окрузі — це позиційні блага. Айфон чи пошта на «джімейлі» — ні.
Про світських святих
Великі гроші допомагають виправдати вечори, проведені за роботою. Крім того, супереліту, принаймні до фінансової кризи 2008 року, гріла роль героїв нашого часу — так їх сприймала наша культура. Їхні чесноти проявлялися не в традиційній юдео-християнській формі — Стів Джобс, центральний персонаж іконостасу, був неприємним егоїстичним типом, який без докорів сумління зневажав і ображав працівників, членів родини (зокрема доньку), що вже казати про простих смертних, які наважувалися написати йому імейла. Але без них бізнес не процвітає, тут вони перевершують усіх — ось чому нам так подобається історія про друге пришестя Джобса в «Епл», коли він показав, які нікчеми його перед тим звільнили.
Про Джорджа Сороса
Тридцять років, від 1969-го до 2000-го, його фонд «Квантум» давав інвесторам в середньому 31 відсоток на рік . Якби ви вклали в Сороса десять тисяч доларів у 1969 році, то у 2000-му отримали б 43 мільйони. За даними фонду «Ел-сі-ейч інвестментс», який входить до складу «Едмон де Ротшильд груп», Сорос — найуспішніший інвестор сучасності, станом на 2010 рік він заробив більше, ніж Ворен Бафет, «Волт Дісней» і «Епл».