Написано вже багато історій філософії, і моя мета полягала не тільки в тому, щоб додати до цього числа ще одну. Моя мета — показати філософію як невід'ємну частину суспільного й політичного життя; не як ізольовані розважання визначних особистостей, а як породження і водночас джерело характеру різних людських громад, у яких процвітали різні філософські системи. Така мета вимагає тіснішого пов'язання з загальною історією суспільства, ніж ми звичайно бачимо в істориків філософії. Я дійшов висновку, що це особливо потрібне для тих історичних періодів, з якими пересічний читач навряд чи може бути глибоко обізнаний. Велика епоха схоластичної філософії була вислідом реформ одинадцятого сторіччя, а ті, своєю чергою, були реакцією на добу загнивання, що їм передувала. Не будучи більш-менш обізнаним із сторіччями, що проминули від падіння Риму до піднесення середньовічного папства, навряд чи можна зрозуміти інтелектуальну атмосферу дванадцятого й тринадцятого сторіч. Трактуючи цей період, як і інші періоди, я ставив собі за мету наводити лише стільки відомостей із загальної історії, скільки видавалось мені необхідним для неупередженого розуміння філософів у контексті того часу, який сформував їх і сам сформувався за їхньою допомогою.
Один наслідок такої позиції полягає в тому, що оцінка, яку вона дає тому чи тому філософові, часто не відповідає тій, якої він заслуговує з чисто філософського погляду. Особисто я, наприклад, маю Спінозу за визначнішого філософа, ніж Локк, але вплив його був далеко менший, і тому я присвятив йому менше місця, ніж Локкові. Декотрі люди — приміром, Руссо і Байрон — хоча зовсім не були філософами в академічному розумінні цього слова, справили такий глибокий вплив на домінантні філософські тенденції своєї доби, що розвитку філософії не можна зрозуміти, не беручи їх до уваги. Навіть люди просто діяльні часто мали велике значення в цьому плані: мало хто з філософів справив такий вплив на філософію, як Александр Македонський, Карл Великий або Наполеон. Ще знаменнішим прикладом можна б назвати Лікурга, якби тільки він був реальною особою.
Коли мусиш охопити такий величезний проміжок часу, доводиться триматись дуже суворих принципів добору. Читаючи традиційні праці з історії філософії, я дійшов висновку, що надто стислі описи не доносять до читача нічого вартісного; тому я (за небагатьма винятками) взагалі не згадував про людей, які, на мій погляд, не заслуговують справді докладного розгляду. А про тих філософів, яких я розглядав у цій книжці, я сповіщав усе, що вважав істотним у їхньому житті й суспільному оточенні; часом я наводив навіть начебто малозначущі деталі, коли вирішував, що вони якось характеризують саму людину та її добу.
Бертран Рассел
| Про книгу | |
| Видавництво, місто | Основи, К. |
| Рік видання | 1995 |
| Кількість сторінок | 760 |
| Обкладинка | тверд |
-
1.784грн.
Схожі товари
Изнанка и лицо.\ Антол.мысли
В данной книге представлено философское наследие лауреата Нобелевской премии Альбера Камю.Философию Камю, как и всякую хорошую литературу, невозможно пересказать. С ней можно заговорить, соглашаясь и возражая, но ставя на кон не абстрактные аргументы, а опыт собственной «экзистенции», метафизическую выверенность своей судьбы, в которой появится мудрый и глубокий собеседник. И здесь важна одна ницшеанская максима, с очевидностью близкая Камю и утверждающая сродство мысли с целостностью экзистенциального опыта, выражение которого без литературы немыслимо: «мы должны непрестанно рожать наши мысли из нашей боли и по-матерински придавать им все, что у нас есть: кровь, сердце, огонь, веселость, страсть, муку, совесть, судьбу, рок». Этому вторит Камю в ранних «Записных книжках»: «Философия значит столько, сколько значит философ. Чем больше величия в человеке, тем больше правды в его философии». Так творчество нерасторжимо сплетается с метафизической траекторией судьбы, не только свидетельствуя, но и творя ее...
Идентичность. Стремление к признанию и политика неприятия
В последние годы все больше и больше внимания люди во всем мире начинают уделять своей идентичности — национальной, расовой, гендерной, религиозной. Этот глобальный тренд, по мнению Фрэнсиса Фукуямы, автора бестселлера «Конец истории и последний человек», является решающим фактором для эффективной работы общественного механизма, будь то в странах Востока, Юго-Восточной Азии, Соединенных Штатах или Скандинавии. В своей новой книге Фукуяма исследует истоки нашего стремления к признанию достоинства и разбирает последствия влияния политики идентичности на либеральный миропорядок в эпоху популизма. Задача, которую ставит перед собой Фукуяма, — доказать, что права личности, лежащие в основе либеральной идеи, не только могут вести к индивидуалистическому дроблению обществ, но и создать основу для социальной консолидации...
По ту сторону добра и зла \Антолог.Мысли\1999 б/у\+Заратустра+Человеческое+К генеалогии морали+Антихрист+Сумерки идолов
Знаменитый немецкий философ Фридрих Ницше, чья физическая жизнь и духовные метания пришлись на XIX столетие, был сполна востребован XX веком. Переоценка ценностей и упразднение нормы; свободный ум, обретающийся по ту сторону добра и зла; сверхчеловек, преодолевающий "тварь дрожащую" в себе - ради творца в себе. Нам еще предстоит осмыслить, чем обернулось минувшее столетие - воплощением или профанацией идей Ницше. Фридрих Ницше предвосхитил все грядущие катаклизмы, оказал самое значительное из всех философов влияние на декадентское искусство, пронизал своими идеями живопись модернизма, дал импульс экзистенциализму. ..